Міністерство освіти і науки України
Національний університет “Львівська політехніка”
ЗВІТ
про виконання лабораторної роботи №6
з основ педагогіки та психології
на тему «Дослідження емпатії»
Мета роботи: ознайомити з основними теоретичними положеннями про природу емпатії, її властивості, типи і методику дослідження рівня емпатичних тенденцій особистості.
В результаті виконання роботи необхідно засвоїти зміст наступних термінів: емпатія, емоційна, когнітивні та предикативна емпатія, співпереживання, співчуття, а також вміти пояснити взаємозв’язки між ними. Ці знання необхідні для формування гармонійних міжособистісних стосунків і вирішення творчих задач.
Основні теоретичні положення
Емпатія (від гр. empatheia – співпереживання) – емоційний відгук людини на переживання інших людей, проявляється у співпереживанні і співчутті.
Співпереживаючи, людина здатна уявити себе на місці іншого, тобто переживати ті самі емоційні стани, які відчуває інша людина. Співпереживання може виникнути і по відношенню до почуттів персонажів художніх творів, кінофільмів.
При співчутті емоційний відгук виражається у розумінні і уважному ставленні по відношенню до того, хто переживає або страждає, і спонукає людину до допомоги. І чим стійкішими є альтруїстичні мотиви людини, тим ширше коло людей, яким вона, співчуваючи, допомагає.
Розрізняють наступні види емпатії:
Емоційну, яка ґрунтується на механізмах проекції та імітації моторних та афективних реакцій іншої людини.
Когнітивну (від лат. cognitio – знання, пізнання), яка базується на порівнянні, аналогії тощо, тобто емоційний стан іншої людини розуміється за допомогою мислення і розуму.
Предикативну (від лат. praedicatum – те, що висловлюється про суб`єкт), яка проявляється як здатність людини передбачати афективні реакції іншого в конкретних ситуаціях. Предикативна емпатія можлива при великому життєвому досвіді та доброму розумінні даної людини або особливостей поведінки людей в цілому.
Відомий американський психолог Карл Роджерс (Carl Ransom Rogers, 1902–1987), один з лідерів гуманістичної психології, розглядає емпатію як вміння сприймати внутрішній світ іншого зі збереженням емоційних і смислових відтінків, повністю виключаючи переживання власних почуттів. Емпатія розглядається як засіб спілкування з іншою особистістю і має декілька моментів:
входження в особистий світ іншого та перебування в ньому «як вдома»;
постійна чутливість до змін у переживаннях іншого;
вловлювання непізнаних і можливо травмуючих відчуттів іншого;
повідомлення Ваших вражень про внутрішній світ іншого, коли Ви дивитесь спокійним поглядом на ті елементи, що хвилюють та лякають вашого співрозмовника.
Для того, щоби емпатично спілкуватись, необхідно вміти поступитися своєю точкою зору, облишити в стороні власні цінності, своє «Я». Зробити це можуть люди, які у певному сенсі відчувають себе впевнено, що не загублять «себе» у дивному та химерному світі іншої людини і зможуть успішно повернутися за власним бажанням у свій світ. І тут особливо великого значення набуває стійке позитивне сприйняття партнера по спілкуванню, прийняття його таким, яким він є – зі всіма його перевагами і недоліками.
Можна визначити мінімальне і максимальне емпатичне розуміння:
min – точне відображення значень слів та афективних реакцій співрозмовника;
max – повідомлення не тільки сприймається, але й коментується з метою інтерпретувати приховані почуття та мотиви співрозмовника.
Ефективність емпатії знижується, якщо людина намагається уникати особистих контактів, вважаючи неприпустимим проявляти цікавість до іншої особистості. Атмосфера напруженості, неприродності, підозрілості заважає розкриттю та емпатичному розумінню. Розслабленість партнера по спілкуванню, атмосфера відвертості, довірливості, задушевності, навпаки сприяє емпатії.
Важливим моментом емпатичності спілкування є «ефективність» слухання свого співрозмовника. Розрізняють два види слухання:
Нерефлексивне слухання – це уважне мовчання. Застосовується зазвичай на початкових етапах спілкування...
